Поточний номер - Круглий стіл

Отже, спробуймо з’ясувати основні проблемні моменти у взаємовідносинах між “доньками” і “матерями”. А для цього прослідкуємо весь шлях – від зародження ідеї створення ДП до можливих економічних наслідків втілення її у життя.

І передусім з’ясуємо, що ж таке дочірнє підприємство?

Українське законодавство під єдиною назвою “дочірнє підприємство” об’єднує два доволі різні поняття. Закон “Про господарські товариства” зазначає, що господарські товариства можуть створювати дочірні підприємства . Єдиним власником таких підприємств є товариство. Тобто у цьому випадку ми маємо справу з унітарним підприємством, створеним у організаційно-правовій формі дочірнього підприємства. Характерною “зовнішньою” ознакою такого підприємства є наявність у його назві слів “дочірнє підприємство”.

З другого боку, з моменту початку дії "Положень (стандартів) бухгалтерського обліку" (2000 р.), дочірнім підприємством вважається також підприємство будь-якої організаційно-правової форми, яке є підконтрольним іншому (материнському) підприємству. Материнське підприємство, при цьому, здійснює “вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику” такого (дочірнього) підприємства.

Зауважимо, що у даній статті йтиме мова переважно про перший різновид дочірніх підприємств, а саме про унітарні ДП, традиційним способом “виникнення” яких є їх створення на базі того чи іншого підрозділу товариства.

Цілями створення ДП можуть бути: підвищення ефективності використання ресурсів АТ, диверсифікація видів діяльності, підвищення ступеню його адаптивності до змін на ринку та забезпечення (підвищення) на цій основі прибутковості діяльності акціонерного товариства.

Підкреслимо, що хоча мова йде про цілі створення ДП, більшість з них “проектуються” на діяльність АТ. У цьому немає протиріччя або нелогічності. Адже товариство, створюючи ДП, повинно переслідувати власні цілі, які, у свою чергу, мають “працювати” на стратегічну мету діяльності АТ! Нагадаємо, що такою метою є підвищення ринкової вартості товариства, як запоруки зростання добробуту власників товариства.

Скептики, очевидно, дорікнуть нам, що неможливо оцінити ринкову вартість АТ в умовах нерозвиненого фондового ринку, а відтак і не можна формулювати чисельно невимірювану мету. Але, по-перше, нерозвиненість фондового ринку аж ніяк не спростовує постулату щодо мети діяльності АТ. По-друге, існує багато методів для аналітичних розрахунків ринкової вартості товариства і за наших умов. Підкреслимо також, що до чинників зростання вартості АТ належить його здатність генерувати прибутки та нарощувати власний капітал.

Відповідно будь-які управлінські рішення мають бути спрямовані на досягнення цієї стратегічної мети. Рішення про створення ДП не є виключенням. Інакше кажучи, ДП варто створювати тоді і тільки тоді, коли це приводитиме до зростання вартості товариства.

Але як досягнути цих цілей? Очевидно, що мають спрацьовувати певні механізми, які б забезпечували рух у потрібному напрямі. Інакше кажучи, для того, щоб зазначені цілі стали реальністю, необхідно задіяти певні фактори.

Фактори досягнення цілей створення дочірніх підприємств

До таких факторів слід віднести, передусім, підвищення рівня керованості та гнучкості управління АТ. Йдеться про те, що, за чітко продуманого у процесі створення ДП перерозподілу повноважень та зміни організаційної структури товариства, замість неповороткого і вже майже некерованого “монстра” може з’явитись сукупність гнучких і високоадаптивних структур – “оновлене” АТ та новостворені ДП. Запорукою подальшого ефективного розвитку дочірніх підприємств може стати те, що їх керівники матимуть більш сильну мотивацію, обумовлену самостійністю у прийнятті рішень та безпосередньою відповідальністю за їх наслідки.

Щоправда, це може генерувати й додаткові ризики. Так, помилки при перерозподілі повноважень та формуванні і юридичному закріпленні майбутніх взаємовідносин АТ і ДП здатні призвести до напіванархічного розпаду єдиного організму, апофеозом чого часто стають спроби розриву “доньками” будь-яких зв’язків з “мамою” та (або) конкуренція – як між АТ та його ДП, так і між самими ДП одного товариства.

Іншим фактором досягнення цілей АТ може бути зменшення операційного ризику діяльності товариства за рахунок зменшення постійних витрат (тобто, витрат, які майже не змінюються при зміні обсягів продажу) у структурі його загальних витрат. Це забезпечується, зокрема, передачею дочірньому підприємству надлишкових для АТ основних засобів, які в даний момент майже незадіюються у діяльності товариства. Передавши ці основні засоби “доньці”, товариство також “позбувається” і частини витрат, пов’язаних з утриманням зазначених основних засобів. Більшість з цих витрат за своєю природою є постійними. У товариства таким чином зменшиться чутливість реагування операційного прибутку на зміну обсягів продажу та, відповідно, операційний ризик. Але наявність цих витрат у складі витрат на виробництво і реалізацію продукції ДП висуває певні вимоги до мінімального обсягу продаж, за якого дочірнє підприємство не буде збитковим. Тобто, умовою беззбиткової діяльності ДП є ефективне використання отриманих від АТ основних засобів.

Однак підвищення рівня використання виробничих потужностей “донькою” у сукупності із забезпеченням зростання продуктивності праці – основи приросту доданої вартості – можливе лише за умови збільшення обсягів продажу як традиційної для ДП продукції (у період, коли воно було структурним підрозділом АТ), так і виведення на ринок та нарощування обсягів продажу нових видів товарів. Очевидно, досягнення цього для ДП не є самоціллю, а лише чинником “виходу” на прибуткову діяльність, нарощування як обсягів прибутку, так і збільшення прибутковості та зростання власного капіталу ДП. Лише у цьому випадку ДП працюватиме на досягнення цілей “мами”.

Зрозуміло, що лише у випадку обґрунтованого позитивного прогнозу щодо можливості задіяти згадані фактори, доцільно продовжувати роздуми на тему “Чи варто створювати ДП?”

Але для того, щоб подібний прогноз міг виправдатись, необхідні певні передумови.

Передумови успішного створення дочірнього підприємства

Передумови, що сприятимуть задіюванню факторів досягнення цілей АТ при створені ДП, можна звести до декількох основних груп. І перша з них – це кадрова передумова. Аналізуючи перспективи і наслідки створення ДП, слід насамперед оцінити наявність або можливість залучення професійної управлінської команди для майбутнього ДП. Залучення до управління ДП команди фахових менеджерів є чи не найважливішою запорукою його успішної діяльності.

Однак на практиці питання вибору керівника ДП вирішується здебільшого “у напівавтоматичному режимі”. Коли постає питання про призначення керівника “новонародженої доньки”, найчастіше найкращою кандидатурою на посаду директора ДП визнається керівник підрозділу, на базі якого і створюється дочірнє підприємство. Дійсно, хто краще ніж, наприклад, начальник цеху, знає технологічний процес? А також проблеми та вузькі місця свого підрозділу? Номенклатуру продукції цеху? Відповіді на всі ці питання настільки очевидні, що у більшості випадків ніхто навіть не намагається знайти і розглянути інших потенційних претендентів на цю посаду. Але...

Здається, у законах Паркінсона сформульовано правило: “Кожна особа тяжіє до межі своєї компетентності”. Інакше кажучи, у кожної людини є певна межа у підйомі ієрархічними сходинками, обумовлена сукупністю її особистісних властивостей. У контексті нашої ситуації це означає, що висококласний начальник цеху може виявитись посереднім директором підприємства. Адже функції начальника цеху і директора підприємства істотно відрізняються за змістом, складністю та відповідальністю. А отже загальним зборам акціонерів, Спостережній раді або правлінню АТ, призначаючи директорів ДП , слід відповісти на декілька важливих питань: “Чи не є посада начальника цеху, для нашого кандидата у директори ДП саме тією, на якій він повністю реалізує свої здібності? І чи так само вправно він даватиме раду собі і підприємству, почавши виконувати функції директора ДП?” Підкреслимо, що ми не збираємось ставити під сумнів професійність всіх директорів ДП, які “виросли” з керівників підрозділів товариств. Лише наголошуємо на необхідності зваженого підходу до вибору директора дочірнього підприємства та ретельного аналізу і оцінки претендентів на цю посаду.

Іншою групою передумов успішності створення ДП є маркетингові передумови.

Вже згадувалось, що одним із чинників успішного розвитку ДП є його здатність збільшувати обсяги виробництва і реалізації власної продукції – традиційної або нової. Але для цього потрібна, передусім, наявність “ринкових можливостей” для її продажу. А сама продукція, відповідно, має бути конкурентоспроможною. Тобто повинна забезпечувати потреби споживачів, задовольняючи їх як своєю якістю, так і ціною . Зазначимо також, що для виведення на ринок нової продукції потрібно мати відповідні розробки та можливість їх освоєння у виробництві. Крім того, успішне проникнення на ринок може вимагати істотних фінансових ресурсів, яких у ДП швидше за все не буде. Чи готова буде “мама” допомогти з цим “доньці”?

І, нарешті, третя (але не менш важлива) група передумов – організаційно-технологічні передумови.

Поставимо собі питання: “Якщо потужності підрозділу, на базі якого створюватиметься ДП, вже сьогодні задіяні майже повністю, то, по-перше, чи зміниться щось для АТ у кращий бік, якщо новостворене ДП продовжуватиме виготовляти ті ж самі обсяги продукції, і, по-друге, чи варто очікувати від ДП у цій ситуації нарощування обсягів продажу?” Відповідь на першу частину питання, очевидно, – ні! Крім ускладнення руху грошових потоків та їх певного зменшення (про що ми вестимемо мову далі) ніяких змін не відбудеться. Щодо другої частини, то таке нарощування може бути (якщо це взагалі можливо) досягнуто або за умови розширення потужностей, або за умови переходу до виробництва іншої, менш верстатомісткої продукції (якщо це не шкодитиме коопераційним зв’язкам з АТ). Але перший варіант вимагає або передачі такому дочірньому підприємству додаткових потужностей АТ (незадіяних), або надання йому фінансових ресурсів для придбання нових основних засобів. А зміна асортименту виробів ще не гарантує досягнення більшої прибутковості. Відповідно, для АТ є сенс створювати ДП лише на базі підрозділу, потужності якого не завантажені.

З другого боку, створення ДП буде тим безболіснішим та безпечнішим, чим менше коопераційних зв’язків є між АТ та ДП.

Припустимо, що Спостережна рада АТ, зважено підійшовши до планування створення ДП, проаналізувала цілі, фактори їх досягнення та наявні передумови створення дочірнього підприємства і дійшла висновку, що воно може бути успішним. Але слід проаналізувати ще ряд моментів. І перший з них – як передати майно дочірньому підприємству.

Насамперед зазначимо, що АТ може передати дочірньому підприємству будь-які активи у власність або у повне господарське відання.

Однак на практиці досить розповсюдженим є варіант передачі активів “у користування”. Але такий спосіб трактується чинним законодавством або як безкоштовна передача (зі всіма пов’язаними з цим податковими наслідками), або як прихований варіант безплатної оренди (що є неприпустимим з огляду на необхідність дотримання “звичайних цін” у відносинах між пов’язаними особами , і, знову ж таки, породжує податкові проблеми). Мотивом саме для такого способу передачі майна є побоювання керівництва АТ втратити його через безгосподарність чи зловмисні дії посадових осіб ДП. Проте певним “запобіжником” проти цього може бути ретельна підготовка Статуту дочірнього підприємства, з регламентацією у ньому меж розпорядження майном.

Передача майна товариством дочірньому підприємству має оформлюватись як внесок майна у статутний капітал ДП.

Це, по-перше, фіксуватиме утворення “родинних” зв’язків між “мамою” та “донькою”. Дійсно, у цьому випадку внесок активів АТ у ДП призводитиме до появи у складі активів товариства довгострокових фінансових інвестицій, які обліковуються методом участі у капіталі. Вартість цих інвестицій у момент створення дорівнюватиме вартості внесеного майна. А самі вони якраз і свідчитимуть про появу у “мами” “доньки”, або, підтверджуватимуть, інакше кажучи, факт набуття товариством корпоративних прав на ДП. У ДП при цьому формується статутний капітал на цю ж суму. Унітарним власником цього статутного капіталу (а відтак і ДП) є АТ.

Зауважимо, що така передача майна має супроводжуватись фіксуванням у Статуті ДП та акті передачі майна як факту створення статутного капіталу, так і його обсягу. Це позбавлятиме і АТ, і ДП можливих ускладнень з податковою інспекцією. Адже відомі випадки, коли податківці відмовлялись визнати факт внеску до статутного капіталу ДП (попри правильне відображення цієї операції в бухобліку), оскільки у Статуті дочірнього підприємства не була зазначена сума статутного капіталу.

По-друге, саме у випадку внесення майна у статутний капітал ДП (в обмін на корпоративні права), такий внесок буде прямою інвестицією і, відповідно, вартість цього майна не буде включена до валових доходів ДП . Крім того, лише за умови передачі основних засобів, як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, їх вартість не обкладатиметься податком на додану вартість . Підкреслимо, що передача інших, ніж основні засоби, негрошових активів буде об’єктом оподаткування ПДВ!

Плануючи створення ДП, слід ґрунтовно і зважено підійти до з’ясування того, які саме активи передаватимуться дочірньому підприємству. Аргументом на користь зваженості є те, що виправлення “помилок”, наприклад, шляхом повернення певного майна від ДП до АТ, коштуватиме досить дорого. Адже вартість цього майна, за умови, що ДП не ліквідується, включатиметься до валових доходів АТ, генеруючи, таким чином, податок на прибуток. Це ж майно оподатковуватиметься ПДВ. Виключенням можуть бути лише основні засоби, якщо вони попередньо були внесені до статутного капіталу ДП, що тепер ліквідується.

Завершуючи розгляд варіантів передачі майна дочірньому підприємству, зазначимо, що можливим є також надання майна в оренду ДП. При цьому слід враховувати однак, що передачу певної частини майна все ж потрібно оформляти як внесок до статутного капіталу, щоб засвідчити право власності АТ на ДП. А умови оренди іншого майна мають передбачати орендну плату за “звичайними цінами”.

Зваживши всі “за” і “проти” створення ДП та не втративши цікавості до його утворення, керівництву акціонерного товариства залишається чи не найголовніше – визначитись з важелями впливу на діяльність майбутнього ДП та з варіантами побудови фінансово-економічних відносин "мами" і "доньки".

Процес створення дочірнього підприємства передбачає формулювання цілей діяльності майбутнього ДП, аналіз факторів досягнення цих цілей, оцінку наявності передумов для успішної діяльності “доньки”, вибір способів передачі їй майна АТ.

Фінансово-економічні взаємовідносини АТ і ДП

Передусім підкреслимо, що і важелі впливу АТ на ДП, і певні варіанти та умови фінансово-економічних взаємовідносин між ними мають бути зафіксовані у Статуті ДП.

При цьому до основних важелів слід віднести:

• обумовлення у Статуті ДП меж повного господарського відання майном;

• необхідність затвердження товариством проектів значних угод ДП;

• затвердження стратегічних та тактичних планів діяльності ДП;

• затвердження результатів річної діяльності ДП;

• процедуру укладання та розірвання контракту з директором ДП.

Фіксування цих речей запобігатиме виникненню можливих конфліктів між АТ і ДП, а у разі їх виникнення – спрощуватиме розв’язання цих конфліктів.

Що ж стосується варіантів побудови фінансово-економічних взаємовідносин АТ і ДП, то все їх розмаїття можна звести до декількох груп: коопераційні зв’язки; розподіл прибутку ДП; відрахування на утримання керівництва АТ; оплата послуг, що їх АТ надає дочірньому товариству; лізинг. Розглянемо їх детальніше.

Вище вже зазначалось, що наявність коопераційних зв’язків між АТ і ДП може ускладнювати життя їм обом.

Дійсно, уявімо собі, що АТ створює ДП на базі цеху, потужності якого сьогодні працюють виключно на забезпечення потреб товариства у певних комплектуючих. Завантаження цих потужностей становить, приміром, 20-30%. Розглянемо два можливі сценарії діяльності ДП.

Перший – “песимістичний”. ДП, не знайшовши нових споживачів своєї продукції, працює з тією ж завантаженістю потужностей тільки на потреби товариства. Щоправда, тепер “мама” ті потрібні їй комплектуючі, які вона раніше виготовляла у своєму цеху, змушена купувати у “доньки”. При цьому купувати за “звичайними цінами”. Очевидно, це призводитиме (за незмінності відпускних цін на продукцію товариства) до перерозподілу прибутку товариства на користь ДП. Звісно, згодом частина цього прибутку ДП повертатиметься до АТ. Але, не весь прибуток і не без певних втрат, про що йтиме мова далі.

Крім того, у АТ може зрости потреба в обігових коштах. Якщо до створення ДП товариство тримало у складі виробничих запасів матеріали для виготовлення комплектуючих, то тепер воно триматиме куповані (і більш дорогі ніж “первинні” матеріали) комплектуючі. Звісно, протидіяти зростанню вартості оборотних активів може зменшення інтервалів поставок комплектуючих. Можливо також, що купівля (а не власне виготовлення) комплектуючих зменшить тривалість технологічного циклу, що теоретично може зменшити незавершене виробництво. Але загроза зростання оборотних активів АТ залишається. До того ж виникає запитання: чи керівництво АТ, прогнозуючи вплив створення ДП на результати діяльності товариства, враховувало такі варіанти перебігу подій?

Підкреслимо також, що при купівлі комплектуючих АТ змушене буде сплачувати ПДВ, а це уповільнюватиме грошовий обіг у товаристві.

Отже, за цим, “песимістичним”, варіантом АТ нічого не виграє, і навіть дещо втрачає.

Тепер розглянемо "оптимістичний" варіант. ДП починає динамічно розвиватись. Сторонні замовлення дозволяють нарощувати використання виробничих потужностей. Всі окреслені раніше проблеми відносин АТ і ДП залишаються, але АТ сподівається, що “деякі незручності” будуть компенсовані згодом за рахунок отримання товариством більшої маси дивідендів від ДП, ніж у “песимістичному” варіанті (звісно, якщо ДП отримуватиме прибуток).

Однак саме у цій ситуації товариству варто передивитись Статут ДП. Наскільки жорстко він нагадуватиме "доньці" про родинні зв’язки з “мамою”? Чи не доведеться членам Спостережної ради та правління АТ згадувати відомий рекламний слоган “діти виросли та забули про батьків”?

До таких сумних роздумів нас, на жаль, спонукає поширена практика, коли “доньки”, “ставши на ноги” та відчувши смак “вільного плавання”, починають намагатись відмовитися від кооперації з АТ. Дійсно, припустимо, ДП має багато замовлень. Його наявні потужності не дозволяють йому задовольняти існуючий попит на продукцію ДП. У цей же час частина потужностей зайнята виконанням замовлень АТ, які для ДП можуть бути не найприбутковішими. Відтак, у ДП виникає спокуса мінімізувати кооперацію з АТ. Відстоюючи такий підхід, ДП може аргументувати відмову від поставок своєї продукції товариству тим, що це збільшуватиме прибутковість діяльності ДП. Але чи компенсує зростаюча (при розриві коопераційних зв’язків з АТ) прибутковість ДП, з урахуванням подальшого розподілу прибутку ДП товариством, проблеми АТ, породжені необхідністю пошуку інших постачальників? Можливо – ні. Але зберегти ці зв’язки можливо лише якщо у статуті ДП передбачено дієві важелі впливу на діяльність ДП та на його директора. Якщо ж це не так, то “оптимістичний” варіант за своїми наслідками може бути більш згубним для товариства, ніж “песимістичний”.

Щоправда, нехтування "доньок" інтересами рідного товариства може їм дорого коштувати. Адже у випадку банкрутства АТ дочірні підприємства входитимуть до "ліквідаційної маси", тобто до активів, які мають бути продані для сплати боргів АТ. Ілюзія деяких ДП, що у такій ситуації вони просто лишаться незалежними, є дійсно лише ілюзією.

Нагадаємо відому істину про те, що рішення про розподіл чистого прибутку ДП приймається товариством. Зрозуміло, що передумовою використання товариством цього свого права є отримання чистого прибутку дочірнім підприємством. Безперечно, АТ може передбачити і зафіксувати у відповідних документах численні "батоги", які б змушували ДП працювати прибутково. Однак чи варто забувати і про "пряники"? Адже мотивація до прибуткової діяльності, забезпечена, наприклад, наперед узгодженою мінімальною "недоторканою" часткою чистого прибутку, яка лишатиметься у розпорядженні ДП, може бути не менш ефективною.

Крім того, плануючи надходження від розподілу прибутку ДП товариству слід пам’ятати, що згідно з чинним законодавством такі надходження визнаються дивідендами. Відповідно реально АТ отримуватиме лише 70% суми чистого прибутку, спрямованого ДП для виплати товариству. 30% цієї суми ДП сплатить до бюджету як податок з дивідендів. Дивіденди, отримані АТ від ДП, не збільшуватимуть валовий дохід АТ. Але, при виплаті дивідендів (у тому числі за рахунок дивідендів, отриманих від ДП) своїм акціонерам, АТ також утримає з нарахованих сум податок на дивіденди. Таким чином, до акціонерів АТ частина чистого прибутку ДП (передбачена для виплати дивідендів) надійде після двох оподаткувань податком на дивіденди.

Щоправда, у цьому механізмі є і позитивний момент. На суму утриманого з "одержувачів" дивідендів податку на дивіденди і ДП, і АТ зменшать свої зобов’язання з податку на прибуток. Підкреслимо, разом з тим, що це є можливим, якщо АТ своєю діяльністю генерує прибутки і, відповідно, має зобов’язання зі сплати податку на прибуток. Для тих АТ, які, захопившись створенням ДП, перенесли у ДП всю виробничу діяльність і залишили у складі власне АТ лише адміністративний апарат, котрий не здійснює ніякої діяльності, крім управлінської, і не генерує прибутків, цей механізм не спрацьовує. Немає зобов’язань зі сплати податку на прибуток – відтак немає що і зменшувати.

Разом з тим зазначимо, що для АТ, які обтяжені “старими” боргами, а кількість таких товариств в Україні сьогодні досить значна, особливо актуальними є інші варіанти фінансово-економічних зв’язків з ДП.

Відрахування на утримання керівництва АТ та оплата послуг, які надаються товариством ДП

Зрозуміло, що АТ, яке успішно займається операційною діяльністю, може зрештою задовольнитись лише отриманням дивідендних виплат від ДП. Але для товариств, які перетворились фактично в адміністративну надбудову над сукупністю ДП, та й для товариств, які обтяжені простроченими боргами та (або) мають проблеми власного розвитку і діяльності, розрахунок виключно на дивіденди ДП є здебільшого неприйнятним.

Разом з тим АТ може забезпечити регулярні надходження від ДП. Це може бути зроблено або у вигляді регулярних виплат ДП для утримання АТ, або у вигляді оплати дочірнім підприємством послуг (інженерних, маркетингових, фінансових), наданих йому товариством.

У першому випадку такі виплати будуть збільшувати валовий дохід АТ, але не будуть збільшувати валові витрати ДП, оскільки законодавство трактує їх як “витрати на утримання апарату управління холдингу”. Але ці операції не підпадають під продаж товарів, а тому зазначені виплати не є об'єктом оподаткування ПДВ.

У випадку оплати послуг, наданих АТ, ДП сплачені суми включатиме до валових витрат, зменшуючи базу розрахунку податку на прибуток. Однак слід враховувати такі умови.

• Надання послуг має відбуватись за звичайними цінами.

• До валових витрат оплата послуг, отриманих від АТ, може бути включена ДП лише за ціною не вище звичайної.

• У свою чергу АТ включатиме отриману оплату послуг до валових доходів за ціною не нижче звичайної.

• Факт отримання послуг має бути документально підтвердженим. У іншому випадку їх оплата трактуватиметься як “відрахування на утримання апарату управління холдингом”.

• Оплата послуг є об’єктом оподаткування ПДВ.

Отже, кожен з варіантів має певні особливості, і тому потрібен зважений підхід до вибору найкращого з них.

Розглядаючи варіанти взаємовідносин АТ і ДП, а зрештою, й питання доцільності створення ДП у цілому та його можливого впливу на досягнення акціонерним товариством своїх цілей, варто згадати про відображення результатів діяльності ДП у фінансовій звітності АТ.

Відображення результатів діяльності ДП у фінансовій звітності АТ

Нагадаємо, що під час створення ДП у товариства з’являються “фінансові інвестиції, які відображаються методом участі у капіталі”. Відображення цих інвестицій у фінансовій звітності має специфічні особливості. Їх врахування є важливим для усвідомлення можливих наслідків для діяльності ДП АТ.

Припустимо, що у результаті ефективної діяльності (коопераційно не пов’язаної з діяльністю АТ) ДП заробило чистий прибуток у обсязі 100 тис. грн., з яких 40 тис. грн. виплачуються товариству як дивіденди. Крім того, внаслідок переоцінки основних засобів у ДП зростає додатковий капітал. Ця ситуація призведе до наступних змін у фінансовій звітності АТ.

• У "Звіті про фінансові результати" АТ з’явиться “дохід від участі у капіталі” у сумі 100 тис. грн. Підкреслимо, що відображення цього доходу у звіті АТ не пов’язане з розподілом чистого прибутку ДП. Воно генерується самим фактом отримання цього чистого прибутку ДП.

• Врахування у “Звіті про фінансові результаті” АТ доходу від участі в капіталі логічно приведе до додаткового приросту чистого прибутку АТ. Відповідно, за інших рівних обставин, цей приріст приводитиме до додаткового зростання в балансі АТ нерозподіленого прибутку та власного капіталу АТ.

• На суму нерозподіленого прибутку ДП (100 – 40 = 60 тис. грн.) зросте вартість фінансових інвестицій АТ.

• На суму нарахованих (отриманих) дивідендів у балансі АТ зросте дебіторська заборгованість з нарахованих доходів (грошові кошти).

• Крім того, у складі власного капіталу АТ зросте додатковий капітал на суму приросту додаткового капіталу ДП. Одночасно у АТ на цю ж величину також зросте вартість фінансових інвестицій.

Таким чином, успішна діяльність ДП позитивно вплине на результати діяльності АТ і, зокрема, збільшить власний капітал товариства. Підкреслимо, що це відбуватиметься, якщо прибуток ДП та зміни у його власному капіталі не є результатом операцій між АТ і ДП.

Зворотна ситуація спостерігатиметься у випадку збиткової діяльності ДП. На суму отриманих ДП збитків у АТ зменшиться вартість фінансових інвестицій. Ця ж величина відображатиметься у “Звіті про фінансові результати” АТ як “втрати від участі у капіталі”. Відповідно, за інших однакових обставин це зумовлюватиме зменшення чистого прибутку АТ та його власного капіталу.

Тобто зменшення власного капіталу АТ у цій ситуації обумовлюється не власною діяльністю товариства, яку воно може контролювати, а спричинюється збитковою діяльністю ДП. Спрощено це можна трактувати як ситуацію, коли власники АТ “розплачуються” своїм капіталом за неефективну діяльність своєї "доньки".

У такому випадку, акціонерам АТ варто вжити усіх прийнятних заходів для підвищення ефективності діяльності ДП, а, можливо, продумати й варіанти реорганізації, продажу або ліквідації цього ДП.

Підвищення ефективності діяльності ДП, а тим більше його розвиток, досить часто вимагають додаткових фінансових ресурсів. Адже нарощування власних ресурсів шляхом нагромадження нерозподілених прибутків ДП може не задовольняти його зростаючі потреби у фінансуванні. А для збиткових ДП (які "проїдають" свій власний капітал) цей шлях взагалі неможливий. Проте залучення додаткових фінансових ресурсів для ДП чи то у вигляді зобов’язань, чи то у вигляді збільшення власного капіталу, як правило, є проблематичним.

Банки здебільшого дуже неохоче надають кредити дочірнім підприємствам. До того ж для отримання кредиту потрібно заставити частину майна ДП. А якщо це майно передано “доньці” у повне господарське відання, то рішення про заставу, як правило, прийматиме товариство. Для АТ це складне рішення. Адже керівництво АТ усвідомлює, що існує ризик неповернення “донькою” кредиту. Цей ризик є неконтрольованим з боку АТ, оскільки АТ не може втручатись в оперативну діяльність ДП. І цей ризик генерує ризик втрати майна, яке є заставою кредиту.

Зрозуміло, що якщо додаткова потреба у фінансових ресурсах для ДП викликана необхідністю оновлення устаткування, то задовольнити її можна за допомогою лізингу. Однак лізинг, як і кредит, накладатиме підвищені вимоги до ліквідності та довгострокової платоспроможності ДП. І ці вимоги для ДП, яке має проблеми з ефективністю діяльності, можуть бути невиконуваними. З другого боку, лізинг не здатен вирішити проблему поповнення поточних активів ДП.

Що стосується залучення фінансових ресурсів у вигляді власного капіталу, то тут у ДП є лише один шлях – додаткові інвестиції “мами”. Унітарність ДП унеможливлює надходження до його статутного капіталу інвестицій від “сторонніх” інвесторів. Але чи АТ матиме бажання і можливість інвестувати у ДП додаткові фінансові ресурси? Нагадаємо, що у більшості випадків унітарні ДП створювались (і створюються) як спроба АТ вирішити свої проблеми. І товариство, можливо, також відчуває брак фінансових ресурсів. Тим більше, що питання може йти скоріше про грошові інвестиції у ДП. А товариство може не мати “зайвих” основних засобів або оборотних активів, потрібних сьогодні “доньці”.

Чи не єдиним виходом з цієї майже патової ситуації може бути реорганізація ДП. Тобто перетворення його в іншу організаційно-правову форму для позбавлення ДП статусу "унітарності" та надання йому можливості отримувати “сторонні” інвестиції. Очевидно, що якщо АТ волітиме і надалі контролювати “доньку”, то у результаті реорганізації унітарне ДП перетвориться в “економічне” ДП.

Зауважимо, що реорганізація ДП є тривалим і складним процесом, який вимагає дотримання численних юридичних процедур (до того ж не дуже добре “прописаних” у законодавстві) та, здебільшого, істотних витрат. Нагадаємо також, що прийняття рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію ДП відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів та приймається на цих зборах більшістю у ¾ голосів, присутніх на зборах.

Отже, прийняття рішення як про створення ДП, так і про його реорганізацію, мають бути ретельно обґрунтовані та зважені.

Інший варіант, який може допомогти позбутись проблем пов’язаних з ДП, – це позбутись самого ДП. Адже ДП можна продати, якщо знайдуться охочі купити його (а для “проблемного” ДП це може бути малоймовірним), або ліквідувати.

Зазначимо декілька істотних моментів, про які варто пам’ятати, плануючи продажу ДП.

Певним підтвердженням можливості продажу ДП є те, що у Законі України “Про податок на додану вартість” наведено навіть специфіку оподаткування ПДВ такої операції, та наведено її визначення: “Під продажем сукупних валових активів слід розуміти продаж підприємства як окремого об’єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи”.

При продажу ДП, не виникає об’єкта оподаткування ПДВ, якщо покупець є платником ПДВ.

Оподаткування купівлі-продажу ДП, податком на прибуток регламентується пп. 7.6.1 –7.6.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Плануючи продаж ДП слід також пам’ятати, що покупцем може бути тільки товариство. Оскільки лише товариства можуть створювати унітарні ДП і, відповідно, володіти ними.

У випадку, коли АТ хоче позбутись ДП, а його продажа є небажаною або реально неможливою, залишається лише варіант ліквідації ДП.

До переваг ліквідації АТ над його продажем можна віднести теоретичну можливість для АТ після ліквідації "доньки" повернути собі активи, свого часу інвестовані у ДП. Але це буде можливим, якщо активів ДП буде більше, ніж потрібно для розрахунків з усіма кредиторами ДП. Щоправда, деякі товариства намагаються ліквідувати ДП, уникаючи при цьому продажу його майна та приймаючи на себе зобов’язання сплати його боргів. Однак законність такої операції викликає сумніви.

Підкреслимо, що у випадку, коли майна ДП не вистачатиме для сплати всіх його боргів, частина з них так і лишиться неоплаченою. Ніяких зобов’язань щодо сплати цих боргів "доньки" у товариства не виникатиме, оскільки АТ відповідає за боргами ДП лише у межах внеску до його статутного капіталу. А вартість статутного капіталу “доньки” у такій ситуації вже буде нульовою. Наголошуємо на відсутності відповідальності АТ за боргами ДП тому, що існують непоодинокі випадки, коли представники податкової адміністрації намагались зобов’язати товариство погашати борги ДП як необхідну умову його ліквідації.

Завершуючи розгляд проблемних питань, які можуть виникати у процесі створення акціонерним товариством дочірніх підприємств та у їх подальших взаємовідносинах, зазначимо ще раз, що значна частина цих проблем може бути згенерована поспішністю і необдуманістю рішень, які приймаються при створенні ДП. Зважаючи на те, що діяльність ДП здатна істотно впливати на досягнення акціонерним товариством своєї мети – збільшення ринкової вартості товариства та підвищення добробуту його власників – рішення про створення ДП має базуватись на ретельних і зважених економічних прогнозних розрахунках наслідків такого кроку та підкріплюватись бездоганним юридичним оформленням.

Автор: Андрій КАТАЄВ, Радник з фінансових питань Львівського офісу проекту МФК “Корпоративний розвиток в Україні”, кандидат економічних наук, доцент