З часу прийняття Закону України «Про господарські товариства» (1991 р.) та Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1992 р.) почала формуватись практика діяльності комерційних банків в Україні. За цей час корпоративні відносини значно розвинулись, проте деякі питання так і залишились неврегульованими або врегульовані недостатньо. До  питань, які потребують додаткового врегулювання в діючому законодавстві, відноситься і питання визначення, виявлення та управління конфліктами інтересів.

Питання регулювання конфліктів інтересів є досить новим для банківської системи України. Слід зазначити, що на сьогодні чинне законодавство не дає чіткого визначення поняття «конфлікт інтересів». Проте, спроба законодавчо врегулювати це питання знаходить своє відображення у Законі України «Про банки і банківську діяльність» (2000 р.) та у прийнятому пізніше Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2001 р.). І, якщо перший Закон лише формально зазначає, що «банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку», то останній вже визначає перелік дій, які не слід здійснювати особі, яка має конфлікт інтересів.

В міжнародній практиці питання конфлікту інтересів є дуже актуальним. Такі відомі міжнародні організації, як Організація з економічного співробітництва та розвитку та Базельський комітет з банківського нагляду приділяють велику увагу цьому питанню. Розроблені ними рекомендації та принципи корпоративного управління, що торкаються аспектів виявлення та управління конфліктами інтересів, є узагальненням найкращої практики корпоративного управління.

У 2003 році до врегулювання питання конфліктів інтересів залучилась Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, яка 11 грудня 2003 р. Рішенням  № 571 затвердила «Принципи корпоративного управління України». Саме у зазначених Принципах корпоративного управління (далі – Принципи) вперше дається визначення поняття «конфлікту інтересів». Проте, слід зазначити, що Принципи є лише рекомендаційним документом та не зобов’язують банки та інших суб’єктів господарської діяльності їх дотримуватись.

Відповідно до зазначених Принципів, конфлікт інтересів – це розбіжність між особистими інтересами посадової особи або її пов’язаних осіб та її посадовими (професійними) обов’язками діяти у найкращих інтересах банку. Конфлікт інтересів може, зокрема, виникати, якщо посадова особа чи її пов’язана особа є стороною договору з товариством, бере участь в укладанні та виконанні договору як представник або посередник, отримує винагороду від банку або від особи, яка є стороною договору тощо.

Виходячи із поняття «конфлікту інтересів», посадові особи банку повинні добросовісно діяти в найкращих інтересах банку, використовувати свої повноваження та можливості, пов’язані із займаними ними посадами, виключно в інтересах банку, його акціонерів та вкладників.

Саме це обумовлює важливість належного і більш повного врегулювання цього поняття у чинному законодавстві та застосування у повсякденній практиці банківськими установами.

Слід зазначити що в міжнародній практиці питання конфлікту інтересів є дуже актуальним. Такі відомі міжнародні організації, як Організація з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Базельський комітет з банківського нагляду (Базельський комітет) приділяють велику увагу цьому питанню. Розроблені зазначеними вище організаціями рекомендації та принципи корпоративного управління, що торкаються аспектів виявлення та управління конфліктами інтересів, є узагальненням найкращої практики корпоративного управління. Тому, з метою дотримання та наближення практики діяльності українських банків до міжнародних стандартів корпоративного управління, їм слід запровадити основні положення документів цих організацій у свої внутрішні документи та повсякденну практику.

Відповідно до Принципів корпоративного управління ОЕСР , спостережна рада повинна наглядати за процесом виявлення та управління потенційними та дійсними конфліктами інтересів, які можуть виникнути у членів спостережної ради, правління та співробітників банку, включаючи використання активів компанії в особистих інтересах та зловживання при укладенні угод із пов’язаними особами . Спостережна рада  має розподіляти обов’язки між своїми членами таким чином, щоб питання, які несуть у собі потенційні або дійсні конфлікти інтересів, знаходились у компетенції членів спостережної ради, які мають змогу приймати та виносити виважені рішення, незалежні судження та точку зору (незалежні члени). Прикладом таких питань можуть бути: фінансова звітність; висунення на посаду та визначення розміру винагороди посадовим особам банку (членам правління та спостережної ради). Члени органів управління повинні розкривати матеріальну зацікавленість в укладенні угод або у питаннях, які зачіпають інтереси банку.

Слід зазначити, що конфлікт інтересів може набувати різних форм. Однак, конфлікт інтересів не обмежується виключно фінансовими можливостями та перевагами. Тому керівники банку повинні бути дуже уважними у своїх вчинках та поведінці. 

Посадові особи банку не повинні здійснювати дії, які суперечать чи не відповідають інтересам банку. Зокрема, посадові особи не мають права отримувати будь-яку винагороду (прямо чи опосередковано) за здійснення ними впливу на ухвалення рішень органами банку, використовувати у власних інтересах чи інтересах третіх осіб майно банку, розкривати інформацію з обмеженим доступом тощо.

Посадові особи органів управління банку повинні розкривати інформацію про наявність у них потенційних або дійсних конфліктів інтересів стосовно будь-якого рішення (правочину) банку.

Внутрішні документи банку повинні передбачати відповідний порядок прийняття рішень, стосовно яких у посадових осіб органів управління банку існує потенційний або дійсний конфлікт інтересів. Такий порядок повинен щонайменше передбачати наступне:

а) особа, в якої є конфлікт інтересів, повинна своєчасно повідомити про це спостережну раду (правління); якщо посадова особа з будь-якої причини не повідомила членів спостережної ради (правління) про наявність в неї дійсного або потенційного конфлікту інтересів вона має право надати пояснення щодо причин такого неповідомлення. Всі члени спостережної ради (правління) повинні бути ознайомлені із наданими поясненнями та повинні прийняти рішення щодо правомірності такого неповідомлення.

б) рішення  повинно бути ухвалено більшістю членів спостережної ради (правління);

в) особа, в якої є конфлікт інтересів, не може брати участі ні в обговоренні, ні в голосуванні стосовно прийняття рішення;

г) правочини, стосовно яких у посадових осіб органів управління банку існує конфлікт інтересів, повинні укладатись на ринкових умовах та за ринковими цінами.

Наявність у банку відповідного порядку прийняття рішень, стосовно яких у посадових осіб органів банку є конфлікт інтересів, та дотримання його посадовими особами має сприяти об’єктивному, прозорому, справедливому прийняттю рішень в інтересах усіх акціонерів, вкладників  та банку. Умови та вартість предмету правочину мають бути справедливими, тобто такими, за яких правочин було б укладено на відкритому конкурентному ринку між обізнаними щодо його предмету та незалежними одна від одної сторонами, які жодним чином не примушені до укладення правочину та керуються при цьому виключно власними інтересами.

Банк повинен своєчасно та доступними засобами розкривати повну і достовірну інформацію з усіх суттєвих питань, що стосуються банку, з метою надання можливості користувачам інформації (акціонерам, вкладникам, кредиторам, потенційним інвесторам та ін.) приймати виважені рішення.

Посадові особи банку повинні дотримуватись внутрішньої політики щодо конфлікту інтересів. Посадові особи банку не можуть виконувати будь-які інші функції, які не пов’язані із виконанням ними своїх посадових обов’язків.

Серед питань, які постають перед керівництвом банку з огляду на важливість розробки та затвердження внутрішньої політики щодо конфлікту інтересів, є насамперед чітке визначення того, що таке конфлікт інтересів з точки зору банку.

Внутрішнє регулювання конфлікту інтересів за рівнем осіб, на яких він поширюється, можливо умовно розподілити на декілька рівнів.

Перший і найвищий рівень – це рівень спостережної ради. Кожний член спостережної ради повинен діяти перш за все в інтересах банку, а не в інтересах власного бізнесу або компанії, яку він представляє, та повинен розкривати потенційний або дійсний конфлікт інтересів перед спостережною радою. В свою чергу спостережна рад повинна інформувати загальні збори  акціонерів про будь-які виявлені конфлікти інтересів та застосовані заходи щодо їх попередження та недопущення у майбутньому.

Другий рівень, на якому повинний бути також розроблений план заходів щодо запобігання та розкриття потенційного або дійсного конфлікту інтересів, – це рівень правління банку та рівень керівників департаментів (управлінь) банку. На цьому рівні банк повинен встановити процедури, за якими члени правління, керівники департаментів (управлінь) банку повинні дотримуватись принципу неупередженості при прийнятті рішень. Правління повинно відслідковувати, запобігати та розкривати потенційний або дійсний конфлікт інтересів. Зазначені дії повинні перш за все бути спрямовані на профілактичні заходи серед персоналу департаменту (управління). Всі співробітники повинні бути проінформовані про існуючу в банку політику щодо конфлікту інтересів.

Розроблена банком політика щодо конфлікту інтересів повинна бути затверджена спостережною радою та доведена до відома всіх членів спостережної ради, правління та співробітників банку. Зазвичай у міжнародній практиці при спостережній раді створюється аудиторський комітет. На цей комітет, у тому числі, покладаються функції контролю за дотриманням політики щодо виявлення та управління конфліктами інтересів. Саме цей комітет розглядатиме всі випадки порушення зазначеної політики та прийматиме відповідне рішення. Комітет має очолити незалежний член спостережної ради банку.

Зазначений вище комітет спостережної ради повинен щоквартально збиратись на чергові засідання, на яких він має заслуховувати і розглядати звіти правління щодо дотримання банком політики щодо конфліктів інтересів. 

Внутрішня політика щодо конфлікту інтересів повинна передбачати, що керівництво банку не може виступати  від імені банку у разі наявності у нього конфлікту інтересів. Також посадові особи, які мають потенційний конфлікт інтересів, повинні користуватись послугами  або звертатись до незалежних радників за професійною порадою щодо належного виконання ними своїх обов’язків та нормального функціонування спостережної ради чи правління.

Крім того, банк зобов’язаний розкривати питання щодо врегулювання конфлікту інтересів та дотримання ним відповідної політики у річному звіті банку. Таке застереження обумовлюється тим, що акціонери та інші зацікавлені особи  повинні знати, чи дотримується банк політики щодо конфлікту інтересів чи ні. Адже це питання є важливим елементом найкращої практики корпоративного управління. Порушення або недотримання банком зазначеної політики є сигналом для акціонерів, інвесторів та інших зацікавлених осіб та своєрідною допомогою при прийнятті ними рішень щодо вступу у відносини з банком.

Існування в банку розробленої та затвердженої політики щодо конфлікту інтересів спрямоване перш за все на впорядкування роботи банку, приведення її у відповідність із кращою практикою корпоративного управління та захисту інтересів його акціонерів, вкладників та інших зацікавлених осіб. Її затвердження сприяє зміцненню репутації банку та покращенню прозорості його діяльності.

Дотримання банком у своїй повсякденні практиці політики щодо конфлікту інтересів збільшить зацікавленість та довіру до нього з боку інвесторів. Покращення прозорості діяльності банку та його розвиток як установи, яка дотримується найкращої практики корпоративного управління, не може не впливати на його репутацію та вартість.

Відомо, що іноземні інвестори готові платити більше, якщо компанія у своїй повсякденній діяльності дотримується найкращої практики корпоративного управління. Звичайно, існування затвердженої політики щодо конфлікту інтересів є одним з ключових елементів належного корпоративного управління. На сьогодні жоден відомий міжнародний банк не обходиться без зазначеної політики. Це є доказом прозорості банківської установи її передбачуваності та можливості здійснювати належний контроль за її діяльністю з боку акціонерів та інвесторів. Дотримання такої практики не може не викликати відповідних зустрічних рухів з боку інвесторів. 

Таким чином, якщо банківська установа планує зміцнити свою репутацію, підвищити свою вартість та конкурентоспроможність та намагається відповідати у своїй діяльності найкращій практиці корпоративного управління, вона повинна мати затверджену та дієву політику щодо конфліктів інтересів та неухильно дотримуватись її положень.

Про автора:

Валерій Волков має 12 річний досвід роботи у банківському секторі. Закінчив юридичний факультет Національного університету ім. Т. Шевченка м. Київ. Працював заступником начальника юридичного управління Асоціації українських банків та АКБ «Бонус-Банк». Стажувався в Сполучених Штатах Америки в юридичній компанії «Metcalf, Conlon & Siering, PLC» та в First National Bank of Muscatine в рамках програми SABIT.